РЕЦЕНЗІЯ НА ЗВІТ ПРО ОЦІНКУ МАЙНА У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ФОРМАЛІЗМ ВЕРХОВНОГО СУДУ VS ПРАВО НА ЗАХИСТ
У сучасних умовах нестабільного фінансового середовища бізнес усе частіше стикається з виконавчими провадженнями, у межах яких корпоративні активи можуть бути арештовані та виставлені на продаж. Саме на цьому етапі оцінка майна відіграє ключову роль — від її якості залежить, чи буде актив реалізований за справедливою ринковою ціною чи проданий зі значним дисконтом.
Проте на практиці бізнес часто отримує звіт про оцінку, який не враховує специфіку діяльності, доходність або реальну ринкову вартість активу. В таких ситуаціях рецензування звіту стає критично важливим інструментом захисту — не формальністю, а єдиним ефективним юридичним механізмом впливу на результат. Саме правильне та своєчасне використання рецензії дозволяє зберегти актив, уникнути збитків і повернути контроль над ситуацією.
Законодавча база
За Законом України «Про виконавче провадження» вартість арештованого майна боржника визначається за згодою учасників виконавчого провадження. Якщо впродовж 10 днів після постанови про арешт, сторони (боржник, стягувач, заставодержатель) не досягли згоди та не повідомили виконавця про свою оцінку, виконавець самостійно встановлює вартість майна за ринковими цінами на день оцінки.
Оцінка особливо складних активів (нерухомості, транспортних засобів тощо) проводиться виконавцем із залученням ліцензованого суб’єкта оціночної діяльності. Виконавець повідомляє результати оцінки сторонам не пізніше наступного робочого дня; у разі незгоди вони мають право оскаржити результати у судовому порядку протягом 10 днів від отримання повідомлення.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає оцінку як діяльність із встановлення вартості, а звіт про оцінку – документ із висновками про вартість майна.
У разі незгоди учасників виконавчого провадження з розміром оцінки, відповідний учасник має право замовити рецензування звіту про оцінку.
Виходячи з судової практики, саме рецензія на звіт про оцінку є ключовим доказом щодо можливого спростування вартості майна, визначеної в звіті про оцінку.
Судова практика Верховного Суду
Верховний Суд чітко вказує, що звіт про оцінку майна не є юридичним актом, а лише містить висновок оцінювача про вартість (що підтверджує виконані процедури). За постановою ВС у справі № 761/38243/21, правова природа такого звіту «унеможливлює застосування до нього наслідків, пов’язаних зі скасуванням юридичних актів в межах позовного провадження», тому його оскарження належить здійснювати у порядку оскарження дій виконавця, що здійснює виконавче провадження.
ВС неодноразово наголошував, що рецензування звіту є єдиним законним способом оскарження результатів оцінки. Так, у справі № 826/6706/18 Верховний Суд зазначив: «рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки». Аналогічні висновки містяться в постановах по справах від 08.11.2023 у справі №761/38243/21, від 29.04.2020 у справі №826/6706/18, від 03.02.2021 року у справі №442/6491/17, від 07.02.2024 у справі №607/12426/18, від 13.02.2020 у справі №309/816/18, від 08.01.2024 у справі №2-3894/09, від 04.07.2018 р. у справі №711/650/13-ц та висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц.
ВС також підкреслює, що Закон про виконавче провадження не зобов’язує виконавця ініціювати рецензування звіту. У справі № 826/6706/18 суд вказав, що жодна норма Закону не вимагає проведення рецензування за ініціативою виконавця, і тому обов’язок «перевірити» оцінку лежить на особі, якій невигідні результати. У справі № 442/6491/17 ВС встановив, що боржник «не використав законодавчо встановлений спосіб – рецензування звіту», а тому висновки судів попередніх інстанцій про порушення виконавцем прав боржника є помилковими.
Наведені рішення ВС формують ключові правові тези: (1) результат оцінки оскаржується лише рецензуванням звіту, а звернення без цього не мало бути задоволено; (2) приватний виконавець не зобов’язаний сам ініціювати рецензування.
Самостійне замовлення рецензії боржником і її роль у процесі
Закон про оцінку майна дозволяє будь-якій заінтересованій особі (боржнику також), що використовує результати оцінки, звернутись із письмовим запитом на рецензування звіту. Нормативно не передбачено, що це має робити виконавець чи інший орган. Тому боржник має право самостійно замовити рецензію звіту у кваліфікованого оцінювача та надати її виконавцю чи суду. Водночас за Законом «Про виконавче провадження» саме виконавець оформляє рішення про залучення оцінювачів, тож оцінку майна в рамках провадження без участі виконавця боржник не проводить. Але рецензування проводиться поза рамками формального розпорядження виконавця – це процедуру регулює Закон про оцінку майна.
Чисельна практика Верховного Суду підтверджує, що рецензія визначається належним доказом у справах про оскарження результатів визначення вартості майна. Однак, існують суперечливі позиції Верховного Суду, щодо того, чи приймаються до розгляду судом рецензії, замовлені стороною самостійно.
Типові порушення при оцінці майна боржника:
– Неправильне визначення предмета оцінки. Звіти іноді не охоплюють всі суттєві складові майна. Це призводить до заниження вартості. Коректно визначити предмет оцінки – обов’язок оцінювача за стандартами.
– Не особисто оглянуто об’єкт (не зазначено обстеження). За Нацстандартом № 1, оцінювач повинен провести огляд об’єкта або пояснити, чому це неможливо. Хоча в деяких позиціях, Верховний Суд вважає, що відсутність інформації про внутрішній огляд само по собі не робить звіт недійсним, все ж таке упущення знижує довіру до повноти аналізу.
– Обрання неналежного методу оцінки. Для майнового комплексу (підприємства) Нацстандарт № 3 акцентує увагу на дохідному підході (метод дисконтування майбутніх грошових потоків). Нерідко при оцінці інфраструктурних комплексів замість цього використовують порівняльний підхід (порівняння з суміжними об’єктами), що може не врахувати унікальні доходи підприємства. Таке змішування методик без обґрунтування є грубим порушенням стандарту.
– Невірне застосування порівняльного підходу. Наприклад, при оцінці ОСББ чи комерційних будівель, якщо немає достатньо аналогів, порівняльний метод може дати завищені або занижені результати. Використовувати його слід лише тоді, коли це відповідає ринковій логіці (наприклад, для земель або однотипної нерухомості). Для цілісного майнового комплексу доходи мають пріоритет.
– Інші технічні помилки. До них належать механічні помилки у калькуляціях, використання застарілих баз даних чи ставок дисконтування без пояснення, відсутність опису ринку тощо. Згідно з Законом про оцінку майна, звіт має містити розділи, що розкривають усі застосовані процедури, тому пропуски обґрунтування є порушенням порядку складання звіту.
Сумнівна позиція Верховного Суду у справі № 920/457/21
У цій справі ми представляли інтереси Боржника, який оскаржував оцінку майна у виконавчому провадженні. На підтвердження наявності порушень надавалась рецензія на звіт про оцінку майна, яка виявила суттєві порушення у методології оцінки та зазначила, що звіт про оцінку не можливо використовувати.
Що зробив Суд:
– Підтвердив: оцінка, виконана залученим суб’єктом оціночної діяльності, є процесуальною дією виконавця; оскарження — через порядок статті 57 ЗУ «Про виконавче провадження»;
– Висловив, що рецензування є законодавчо встановленим способом спростування оцінки, але звернув увагу, що в розглянутій справі рецензія була зроблена «поза межами виконавчого провадження» (без належного клопотання до виконавця) — і тому не відповідає вимогам процедури оскарження.
В чому, на нашу думку, позиція ВС є сумнівною та взаємовиключною:
1. Невиправдано вузьке тлумачення права на рецензування.
Верховний Суд підтверджує, що рецензування — єдиний легітимний шлях оскарження, але одночасно відкидає рецензію як доказ через те, що вона була замовлена поза процесом виконавчого провадження. За позицією ВС, боржник повинен був звернутись до виконавця з клопотанням про призначення рецензування. Втім, в цій же постанові суд зазначає, що приватний виконавець не зобов’язаний здійснювати рецензування, навіть якщо до нього звернулись з відповідним клопотанням.
Це створює логічну прогалину: якщо рецензування — єдиний спосіб спростування, то доступ до нього не має бути умовним від реакції самого виконавця. Закон «Про оцінку…» (ст.13) прямо дозволяє рецензування «на вимогу особи, яка використовує оцінку», а жодна норма Закону «Про виконавче провадження» не зобов’язує боржника чи іншу сторону виконавчого провадження, звертатись до виконавця для проведення рецензування. Отже, юридично рецензія, зроблена боржником, може бути допустимим доказом, навіть якщо виконавець не ініціював процедуру.
2. Надмірний формалізм на шкоду матеріальному праву.
Суд відмовляє, посилаючись на процесуальні недоліки (відсутність клопотання до виконавця), при цьому не дає пояснень по суті — чи занижена була вартість через методологічні помилки. У воєнний та пост-воєнний період це призводить до непропорційних втрат для боржника: формальні «зауваження» від рецензентів ігноруються, хоча вони вказують на суттєві методологічні проблеми.
3. Непослідовність у застосуванні Нацстандартів.
Суд вказує, що для виконавчого провадження метою оцінки є визначення ціни для реалізації, отже застосування порівняльного/витратного підходу може бути правомірним. Однак у нашому випадку предметом оцінки є діючий доходогенеруючий комплекс (сонячна електростанція), для якого стандарт №3 прямо вказує на пріоритет доходного підходу. Суд не оцінив достатньо, чи відсутність доходного підходу справді обґрунтована специфікою процедури реалізації.
4. Проблема доказової ваги рецензії поза виконавчим провадженням.
Суд зробив акцент на тому, що рецензенти не були попереджені виконавцем про кримінальну відповідальність (вимога статті 20 Закону про виконавче провадження). Проте ця технічна вимога не завжди реально забезпечується приватними виконавцями; відтак відмова визнавати рецензію лише через формальну відсутність такого попередження створює «глуху стіну» доступу до доказів. Це — процесуальний бар’єр, який може бути використаний для відсікання обґрунтованих заперечень проти неправдоподібних оцінок.
Висновки
Рецензування звіту про оцінку майна боржника є закріпленим законом інструментом захисту прав боржника у виконавчому провадженні. Законодавство («Про виконавче провадження» і «Про оцінку майна…») та стандарти оцінки окреслюють чіткий механізм: якщо сторони не домовилися про ціну, виконавець проводить оцінку за ринковими цінами з викликом ліцензованого оцінювача.
Судова практика підтверджує, що наявність рецензії, в якій визначені помилки звіту про оцінку майна, створює підґрунтя для визнання оцінки недійсною, а відсутність спроби рецензування (чи пропозиції іншої вартості) дискредитує посилання боржника на неналежну оцінку майна. Водночас виконавець не зобов’язаний добровільно проводити рецензію – ініціатива залишається за боржником. Тому правильне застосування рецензії як доказу передбачає її своєчасне замовлення та подання: рецензія має відповідати вимогам стандартів і містити аргументований аналіз.
21.04.2026
